Копірайтинг – як метод впливу:
В час, коли технології розвиваються дуже стрімко, недооцінити значення копірайтингу як сфери діяльності в різних областях життя сучасної людини просто не можливо. Існує дуже мало товарів та послуг, яких не торкнулося уміле перо копірайтера. Відразу і не помітиш, як майстерно і точно підвели тебе до вибору, натякнули, описали та прищепили майже любов. Так, звісно, це майстерність, це ремесло, яке зароджувалось з часів Юлія Цезаря, дійшовши до нас у такому вигляді.
Переписуємо історію:
А якщо на хвилинку взяти та перенестись на сотню років назад, в минуле? В уяві відразу малюється темна кімнатка, чорнила та свічка, що поволі догорає. Б'юся об заклад, в часи великої української класики, таке звичне наразі слово як копірайтинг неабияк здивувало б таких видатних митців як:
- Леся Українка
- Василь Стус
- Іван Франко
- Тарас Шевченко та інші.
Та все ж таки, якщо пофантазувати, деякі крилаті фрази, котрі ми знаємо десятки років, мали б зовсім друге забарвлення, стали б прекрасним заголовком до тематичної статті, або слоганом популярної рекламної компанії.
«Ми не маємо права споживати щастя, не виготовляючи його», – писав Бернард Шоу. Це про вічне, це про безсмертне.
Сьогодні, з легкого пера, це могло б стати рекламою, скажімо, запашної, хрусткої випічки. І таких прикладів безліч. Включивши фантазію і нестандартне мислення, можливо розкрити зовсім інший бік і сенс класики, перетворивши її в щось кардинально інше, подекуди смішне, абсурдне чи навіть нереальне.
Мистецтво заради мистецтва:
«Письменник, звісно, повинен заробляти, щоб мати можливість існувати і писати, але він ні в якому разі не має існувати і писати для того, щоб заробляти» (К. Маркс).
Ця думка Карла Маркса дає відповіді на багато запитань, має відгук та підтримку багатьох відомих авторів. Можливо копірайтинг не має нічого спільного з літературним мистецтвом? Це просто холодний розрахунок, коктейль з маркетингу, психології та журналістики, а представляти себе як письменник та автор це взагалі зухвальство?!
Тут, як і в будь-якій сфері діяльності, завжди буде два табори. Хтось вважає себе великим літератором, пише ту єдину книгу, яка прославить його геніальність, хтось знаходить своє покликання в дитячих оповіданнях та казках, хтось – в невеликих статтях, які роблять світ цікавішим та різноманітнішим.
Як писав Василь Симоненко: «Вірнішого і сердечнішого побратима, ніж папір, я не знаю».
І якою б не була мета та ціль написання, все ж таки істина безсмертна: «Рукописи не горять».
Автор: Ks1988
