Почати варто з того, що філологи – це не завжди люди з ідеальною пам’яттю, знанням значень абсолютно всіх слів та визначень, та словником в голові. Це особи, що непогано (навіть дуже непогано) розбираються в мовних питаннях, зазвичай знають не одну мову, багато читають (різну літературу), мають широкий кругозір. І, як і всі ми, дратуються через нав’язливі запитання. Ось деякі з них.
Питання з орфографії та пунктуації
Звісно, філологи знають, як грамотно написати текст, і користуються цим. Оскільки вони частенько мають справу з написанням статей, творчих робіт та іншого подібного, не навчитись грамотності – неможливо. Та це не означає, що ваш друг/родич/знайомий стає автоматично ходячою енциклопедією з правил правопису. «Де тут ставиться кома?», «З великої чи малої літери пишеться?», «А я правильно ставлю наголос?» – подібні питання не складні, але коли вони постійно доносяться вслід, хочеться тікати і тишком спалювати свій диплом філолога, щоб ніхто не здогадався. Можливо, деякі питання не виявляться банальними, і людині буде навіть цікаво пошукати відповідь на подібне, але не завжди в морі непотребу можна помітити щось вартісне, і тоді це все просто втрачає сенс.
Напишеш за мене?
Багато з філологів пишуть на замовлення, причому, доволі різні форми робіт. Це їхня робота, яка приносить дохід. Зазвичай люди самі вибирають за що взятись, але буває, коли оточення вирішує, що ти всесильний і можеш написати абсолютно все, на будь-яку тему і в рекордний строк. І коли людина чує у відповідь відмову, або додаткові умови, чи посилання на зайнятість, її охоплює вселенське здивування – як, це ж те, що ти робиш! І починається хвиля звинувачень в нехтуванні, безумовно, важливої проблеми, а ти просто не можеш вставити репліку, де поясниш причини відмови (тема, в якій не розбираєшся, зайнятість, великий обсяг і т. д.). З часом таких ситуацій стає більше, і ти вже втомлюєшся пояснювати, чому «ні», а просто відмовляєшся; починаються перешіптування про твою некомпетентність. І це зовсім невесело.
Скільки мов ти знаєш?
Існує міф. Ніби всі філологи – поліглоти. Вони можуть розмовляти на всіх мовах світу не задумуючись. Це було б, насправді, дивовижно. Але зрозумійте – не обов’язково філолог має знати якусь іноземну мову. Існує безліч людей з цим званням, які знають лише рідну. Просто вони присвячують себе тільки її вивченню, звертаючись до інших лише в порівняннях та дослідженнях. І це не погано, це їхня професія. Тому таке питання, а потім зневажлива реакція: «То який ти тоді філолог?», на відповідь про незнання інших мов, погодьтесь, не додасть спілкуванню інтересу.
Ти любиш читати?
Таке питання іноді може і загнати в глухий кут. Філологам на роду написано багато читати. І це приймається ними як належне, адже вони знали на що йшли. Не дивлячись на це, певна кількість з них поза «потрібною» літературою не читають нічого, а інші – зачитуються поза предметними книгами. Але, і ті, і інші скажуть що люблять читати, на питання «що саме?» поллються різні відповіді, кожна – правильна. А як ми взагалі вимірюємо любов до читання? Це кількість прочитаних книг взагалі? Чи лише художня література? Чи можна людину, яка женеться за числом прочитаного, а не за змістом чи враженнями, назвати любителем читання? Які тут критерії? Як на мене, то це надто розмите питання і не слід його комусь ставити, особливо – філологам.
Це лише мала частина з довжелезного списку, але, поки що, – все. Можливо, це не найбільш поширені дратівливі питання, але мені здалося що найбільш показові. Подумайте двічі перед тим, як когось про щось питати. А ж раптом ви спитаєте щось не те?
Автор: Oksana
